Антологія - Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

з Євладієм. У той час святитель послав по Євладія і питає його:

– Правду жона твоя каже?

Євладій же рече:

– О, владико святий, правду каже.

– О, чоловіче, чоловіче, соблазнився єси. – Просльозився святитель і рече: – Але іще запитую тя, чи хочеш повернутися до Господа Бога нашого?

– О, владико, хотів би, але юж не можна, бо-м ся записав дияволови і дав-єм запис свій в руки Фармадею старшому.

Василій рече:

– Оце кажу тобі: чи полюбить серце твоє Бога, якщо повернеться до Христа?

– Ох, полюбив би-м, владико, і молився б за тебе, якби-сь м'я міг від диявола оборонити!

Тоді взяв святитель Василій Євладія за десницю і, завівши його у свою келію та лишивши їжі і води, затворив там, і пробув Євладій в келії три дні, а Василій-святитель непрестанно біля престолу Господнього служив і молився за Євладія. Корасія ж бо сказала собі:

– Господи, не вступлюся я звідси, доки не побачу Євладія. І стала молитися разом зі святим Василієм.

I от приходе святий Василій у свою келію та рече до Євладія:

– Як ся маєш, Євладію?

Євладій рече:

– Зле мені, владико! Біси не покидають мене, стріляють, б'ють мене й мордують.

Василій непрестанно біля престолу стояв і молився з Корасією, а як минуло наступних три дні, знову прийшов Василій і спитав:

– Як ся маєш, Євладію?

Він же відповів:

– О, владико, голос їхній тілько чую, а самих їх не бачу.

Тоді Василій втішився і закликав людей і священиків, і зібралося всього люду шість сот. Святий же Василій рече до них:

– О, друзі і браття, одна вівця заблудила від стада Христового. Поможіте, браття, одірвати її від вовка.

І, повідавши їм правду, роздав кожному з них по свічці. Потім узяв святитель Євладія за десницю, увів його до церкви, запровадив до церковного престолу і почав служити літургію над Євладієм. І всі люди заспівали одноголосно: «Господи, помилуй!». Глянув Євладій і побачив диявола, що літав, як орел, аби викрасти його. Закричав Євладій:

– О, владико, тримай м'я, взяти м'я хоче диявол!

Василій пригорнув його до себе і вигукнув:

– О проклятий дияволе, як смієш образ Божий і хрещення Боже з рук моїх виривати?

У той час крикнув Фармадей голосом великим:

– О, Василію, Василію!

Не твори мені насилія!

Не я Євладія шукав,

Але Євладій мене іскав!

І тут кинув диявол той папір, на якому розписався Євладій. Святитель Василій взяв папір і показав Євладію. Той тільки глянув і ствердив:

– То є, владико святий, рукописаніє, яким я записався дияволу.

Тоді взяв Василій Євладія за руку і запровадив до Корасїї, жони його. І повела Корасія Євладія у дім свій, і жили вони, прославляючи святителя великого Василія, і честь, поклін та хвалу йому віддавали до кінця житія свого. Амінь.

Як Сатанаїл став дияволом

Рукопис XVIIcm. отця Теодора з Дубівця.

Коли сотворив Бог рай, то не було тоді ні ангела, і нікого, тільки Господь і Сатана. І що велів Господь садити, Сатана крав від усякого саду потай від Господа і розсипав посеред раю. Господь прорік:

– То буде тіло моє і я сам буду, і тобі буде на вигнання.

І, пішовши геть, сказав Сатанаїл:

– Господи, благослови все, що я насадив.

Господь прорік:

– Аз єсьм тут посеред раю, і коли вийде Сатанаїл, нехай бачить дерево своє, дерево його ж вижене з раю.

І почорнів Сатанаїл і став дияволом. Дерево ж виросло на три стовбури: один стовбур Адамів, другий стовбур Євин, третій стовбур посередині сам. Щоб коли згрішать Адам і Єва, тоді упаде Адамів стовбур у ріку, наречену Тигр, і знесе його вода. І Євин стовбур у рай впаде. А коли настане потоп, тоді з води потоплені стовбури вийдуть. А коли опаде вода, дерево буде далі рости при спокійній ріці.

Всесвітній потоп

Із слова Мефодія Патарського.

Рукопис XVIIcm. отця Теодора з Дубівця.

У чотирьохсоте літо другої тисячі возстали злочинні люди, пронирливі і беззаконні, від синів Каїнових, чада Ламеха сліпого, що вбив Каїна. Тому що диявол переміг усіма ділами злочинними. У п'ятисоте ж літо другої тисячі люди ще гірше блудити зачали. І почали по-скотському на себе сідати (займатися любощами), а жони – на мужів, і скверни блуднії почалися творити. У семисоте ж літо привів лукавий диявол рать блуду й омани. І спокусили сини Сифові дочок Каїнових, і впали синове Сифові у великий гріх. І розгнівався на них Господь Бог гнівом великим за злії учинки їх, котрими осквернили землю беззаконієм своїм.

Ной же, вопіющий день і ніч до Бога про беззаконня людське, дочекався, що послав Бог ангела свого до нього благовістити про потоп:

– Хочу пустити потоп на землю, бо сповнилися люди беззаконня. Звісти людям, нехай покаються в гріхах своїх, а ні, то віддам їх гніву свому А ти почни робити ковчег, подобає бо тобі увійти в ковчег, і жоні твоїй, і синам твоїм, і жонам синів твоїх.

І почав Ной робити ковчег, як велів йому ангел Господній. Тоді ж ненависник роду людського диявол доторкнувся до жони Ноєвої і рік їй:

– Випитай, де ходить муж твій?

Вона ж рекла:

– Кріпкий єсть муж мій, не можна його випробувати.

І рік до неї диявол:

– Єсть трава над рікою, в'ється коло дерева, ти ж, узявши трави тої цвіту, уквась з борошном і тим напій його, і вповість тобі все.

І зійшов Ной за звичкою своєю з гори по харчі, сходив-бо на третій місяць через усі сім років. Прийшовши, рік до жони своєї:

– Дай ми квасу пити. – Вона ж, наповнивши чашу, дала йому, а він, випивши, рік їй: – Жоно, чи є ще? Дай ми.

Випивши три чаші, він відчув утому і ліг спочити, захмелівши. А вона ж почала ласкавими словесами мовити йому:

– Пане